Вікі Одноклассники
in: Сторінки, що використовують магічні посилання ISBN

Степан Бандера

Sign in to edit
Степан Бандера
Файл:SBandera.jpg
Віталій Мрійник
Громадянство Австро-Угорщина, ЗУНР, УНР, Польща, Українська держава
Національність українець
Місце проживання УКРАЇНА, Вінниця
Інші імена Штефан Попель
Дружина Ярослава Бандера
Діти Наталя (26 травня 1941, Сянік — 13 січня 1985, Мюнхен), Андрій (16 травня 1944, Мюнхен — 19 липня 1984, Торонто), Леся (нар. 1948, .

Степа́н Андрі́йович Банде́ра (Шаблон:Н Шаблон:ДН, Старий Угринів, Австро-Угорщина — Шаблон:† Шаблон:ДС, Мюнхен, Німеччина) — український політичний діяч, ідеолог українського націоналiстичного руху ХХ століття, після розколу Організації українських націоналістів голова Проводу ОУН-Б.[1].

Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен. У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського озброєного руху в тилу Червоної армії[2][3], однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.[4][5]

В сучасній Україні Бандера вважається суперечливою фігурою через те, що він співпрацював Нацистською Німеччиною в 1939-1941 роках. Оцінки його діяльності коливаються від абсолютно схвальних до гостро негативних.

Радянський уряд уповноважив КГБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.[6]

Родина[]

Батько — Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в селі Старий Угринів. Походив із міста Стрий.

Мати — Мирослава Бандера (* 1890, Старий Угринів — † 1922), походила зі старої священицької родини (була донькою греко-католицького священика з села Старий Угринів).

Діти — Наталя, Андрій, Леся[7]
Внучки — Богдана, Олена[8].
Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у Вінніпезі (Канада), має диплом Колумбійського університету. Нині працює журналістом, як і його батько, котрий видавав у Канаді англомовну газету Ukrainian Echo[9].

Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери[10].

Біографія[]

Дитинство[]

Файл:Home of Bandera.gif

Будинок родини Бандери в Старому Угринові.

Файл:Bandera plast 1923.jpg

Степан Бандера в Пласті (1923 рік)

Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти першої світової війни чотири рази в 1914—1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. В своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами»

З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.

У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.

Молоді роки[]

Файл:Stryi Stepan Bandera.JPG

Пам'ятна дошка встановлена на будівлі школи в місті Стрию, де колись навчався Степан Бандера

У 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до основників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.

Діяльність в ОУН 1932-33[]

У 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Пєрацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова[11] і Пєрацького[12].

Ув'язнення[]

У червні 1934 року був ув'язнений польською поліцією і перебував під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в'язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував проф. Є. Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933—1934, студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.

Трагічна доля рідних Степана Бандери[]

Файл:Greek Catholic Church of St.Norbert, 11 Wislna street, Krakow,Poland.jpg

Храм у Кракові, де Бандера одружився

Файл:St. Norbert Greek Catholic Church-inside, 11,Wislna street, Krakow,Poland.JPG

Церква Cвятого Норберта у Кракові, де Бандера одружився

З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.

5 липня 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц[13][14].

Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.

ОУН Бандери[]

Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшов осередок Бандери, який у лютому 1940 року утворив «Революційний Провід ОУН» й перебрало собі назву ОУН-Р (пізніше — ОУН-Б; ОУН-СД).

Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами.

Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників», німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув[15].

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній.

В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.

1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.

Повоєнні роки[]

Напруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:[16].

„ Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько. “

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США[17].

Вбивство[]

Файл:Могила Бандери.jpg

Могила Степана Бандери у Мюнхені

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов»[18].

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф[19] на 43 полі.

Файл:Nilrolog S Bandera.jpg

Оголошення в газеті «СВОБОДА» про загибель С. Бандери

Пам'ять[]

Файл:Stamp of Ukraine Stepan Bandera 100 years.jpg

Поштова марка до 100-річчя від дня народження

Прізвище «Бандера» стало одним із символів український національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є «Бандерштадт», тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль «Бандерштат».

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА.

Нідерландським письменником Рохіром ван Аарде був написаний роман "Замах", присвячений політичному вбивству Степана Бандери.

У проекті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів 3-є місце. Проект закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини.[20] Шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані заявив, що результати голосування було сфальсифіковано,[21] втім продюсер проекту Єгор Бенкендорф заперечив це[22]. Ведуча проекту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування у цій справі:[23]

„ …станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на 4 місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів – Ярослав Мудрий отримав за останні 2 дні перед ефіром. “

1 січня 2009 року з нагоди 100-річчя з дня народження Степана Бандери Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» видало пам'ятний конверт[24], а також поштову марку[25], автором яких є Василь Василенко. На лицьовій стороні конверта поміщено зображення Степана Бандери, під яким розміщено логотип Організації Українських Націоналістів (увінчаний державним прапором України). Нижче зображення є напис «100 років від дня народження» та факсиміле особистого підпису провідника ОУН[26].

2009 рік на Тернопільщині проголошено «Роком Степана Бандери».

Пам'ятники[]

Файл:Ст.Бандера м.Тернопіль.jpg

Пам'ятник Степанові Бандері в Тернополі.

Файл:Stepan Bandera.JPG

Пам'ятник Степанові Бандері в м. Бережани.

Шаблон:Main Пам'ятники Степану Бандері є у Львові (див. Пам'ятник Степану Бандері у Львові), Тернополі (див. Пам'ятник Степану Бандері у Тернополі), Івано-Франківську, Дрогобичі, Теребовлі, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стрию, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, Мостиськах, селах Козівка, Вербів[27], Грабівка та Середній Березів. У місті Турка в 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.

Музеї[]

У світі діють 6 музеїв Степана Бандери:

  • Музей Степана Бандери (Дубляни)
  • Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
  • Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів)
  • Музей Степана Бандери (Ягільниця)
  • Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)
  • Музей-садиба родини Бандерів (Стрий)

Вулиці[]

На честь Степана Бандери названий проспект у Тернополі та вулиці у Львові, Луцьку, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Червонограді, Дрогобичі, Стрию, Долині, Калуші, Ковелі, Володимирі-Волинському, Городенці та в інших населених пунктах.

Звання[]

Присвоєння звання Герой України[]

20 січня 2010 року, «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу», Президент України Віктор Ющенко присвоїв[28] С.Бандері звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно). 22 січня на урочистостях з нагоди Дня соборності в Національній опері глава держави зазначив, що «цього очікували мільйони українців і багато років». Присутні на урочистостях вітали вручення стоячи. За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.

Файл:Бандера - наш герой.jpg

Банер на матчі «Карпати» — «Шахтар» у Львові з портретом діяча і написом «Бандера — наш герой» (квітень 2010)

Дане рішення викликало неоднозначну реакцію як в Україні, так і поза її межами:

Реакція в Україні[]

  • Народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив, що це присвоєння «грубо суперечить міжнародному та вітчизняному законодавству та веде до розколу країни»[29][30]
  • На думку представника партії БЮТ депутата Андрія Сенченка, «своїм рішенням Ющенко ускладнює становище в країні. Він робить це з метою посилення нестабільності»[31], проте Андрій Шкіль вважає рішення Президента «позитивним, абсолютно позитивним»[32]
  • Радянський розвідник[33], Герой України Євген Березняк так поставився до указу президента:
„ Це ляпас усім ветеранам ВВВ. Більшої капості він не міг зробити! Я, коли почув це, вирішив відмовитися від звання Героя України. Але мої колеги-ветерани сказали: не смій цього робити, ти заслужив це звання, і не Ющенко тобі його присвоював[31] “
  • Доцент історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк переконаний, що Степан Бандера одна з небагатьох постатей в українській історії 20 століття, яка заслуговує на найвище вшанування на рівні держави:
„ Єдина стратегічна і основна його позиція була спрямована на боротьбу за здобуття української незалежності. Навіть коли було знищено підпілля України, Бандера все ж залишався знаковою постаттю і обличчям української держави, внаслідок чого його ліквідували ... Бандера виконав місію національного прапора і символом прапора залишається досі. Для таких знакових постатей як Бандера логічно було б зробити Парк Слави національних героїв, з пам'ятниками і меморіалами[34] “

Міжнародна реакція[]

  • Європейський парламент Європейський парламент з подачі польських представників[35] в парламенті офiцiйно висловив жаль щодо рішення нагородити Степана Бандеру (резолюцiя RC-B7-0116/2010 вiд 17.02.2010). Депутати закликали нового президента Віктора Януковича переглянути це рішення свого попередника[35][36].
  • Європейський парламент Голова делегації Європарламенту з питань співпраці з Україною Павел Коваль (Польща) наголосив, що вважає ситуацію навколо нагородження Бандери найвищою українською державною відзнакою виключно внутрішньою справою українців.[37]
  • Шаблон:Прапорець20 Голова «Словацького союзу борців із фашизмом» Павол Сечкар заявив, що «з боку Віктора Ющенка — це провокація» і що в роки Другої світової війни бандерівці лютували і на чехословацької території, а присвоєння високої нагороди було проведено без вивчення багатьох історичних фактів, і сумнів викликають «так звані заслуги» С. Бандери. [38]
  • Шаблон:Прапорець20 Голова «Словацького об'єднання колишніх в'язнів концтаборів» Отто Вагнер заявив: «Бандера співпрацював з нацистами. Тому неофашисти можуть сприймати присвоєння йому звання героя України як черговий крок до реабілітації фашизму». [38]
  • Шаблон:Прапорець20 Голова чеської конфедерації політв'язнів Надія Кавалірова висловила підтримку рішенню Президента України Віктора Ющенка присвоїти звання Героя України Степану Бандері. Добре, що він (В.Ющенко) пішов на цей крок, багатьом чеським політикам є чого повчитися, — сказала Н.Кавалірова.[39][40]
  • Шаблон:Прапорець20 Заступник Голови Ради Федерації Росії Ю. Воробйов назвав дії Ющенка щодо присвоєння Бандері звання Героя ганебними: «Це просто сором. Якщо б про це дізналися наші діди та батьки, то просто б перекинулися від обурення в своїх могилах.»[41]
  • Шаблон:Прапорець20 У заяві МЗС Росії говориться що нагородження: «подія настільки одіозна, що вона не могла не викликати однозначно негативну реакцію насамперед в Україні. Вже відома позиція з цього питання цілого ряду українських політиків, що вважають, що вирішення подібного роду не сприяють консолідації української громадської думки». [42]
  • Шаблон:Прапорець20 Колишній прем'єр-міністр Польщі Лешек Міллер заявив, що «Політична еліта Польщі, чутлива до поведінки німецьких властей щодо Еріки Штейнбах, на диво байдуже поставилася до знаменного жесту єднання президента Віктора Ющенка з терористом і злочинцем. Провідні польські політики не критикують Ющенка, тому що він має в Польщі заслужений імідж антиросійського політика.»[43]
  • Шаблон:Прапорець20 Маршал сенату Польщі Богдан Борусевич заявив на зустрічі з головою Ради Федерації Росії Сергієм Міроновим, що присвоєння Бандері звання Героя України внутрішня справа українського керівництва [44]
  • Шаблон:Прапорець20 Міністр канцелярії президента Польщі Маріуш Ґандзлік заявив "Ми з подивом сприйняли рішення Президента України щодо Степана Бандери. Ми розраховували на велику делікатність з боку наших українських партнерів … Польща в розмовах з українськими партнерами неодноразово висловлювала свої заперечення в тому, що стосується надання пошани Степану Бандері та членам УПА. Для поляків Степан Бандера — постать надзвичайно неоднозначна ".[45]
  • Шаблон:Прапорець20 «Центр Симона Візенталя» направив лист до посольства України в США, в якому висловив «глибоку відразу по відношенню до тих почестей, яких удостоївся Бандера». У документі говориться, що Бандера був «посібником нацистів і винуватцем вбивства тисяч євреїв та людей інших національностей в роки Другої світової війни»[46][47].
  • Шаблон:Прапорець20 Російська християнська антикомуністична громадськість у зв'язку з присвоєнням звання Героя України Степанові Бандері звернулась із заявою до Посольства України в РФ на підтримку цього звання та відправила заупокійну літію за душі Вождів Українського визвольного руху Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця, а також всіх вождів і воїнів Української Повстанської Армії (УПА) та 14-ї гренадерської дивізії Waffen-SS «Галичина» (1-ї Української). Заключну молитву прочитано українською мовою.[48][49]

Судові рішення щодо скасування Указу Президента України[]

2 квітня 2010 року Донецький окружний адмiнiстративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Вiктора Ющенка про присвоєння С. Бандері звання Героя України. Суд визнав протиправним и пiдлягаючим скасуванню вказаний Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України, через що не може бути удостоєним званням Героя України[50][51].

12 квітня 2010 року Віктор Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року, мотивуючи її тим, що «рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому має бути скасоване»[52].

Були подані апеляційні скарги також від інших осіб.

23 червня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адмiнiстративного суду залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції могла бути оскаржена у Вищому адміністративному суді України протягом одного місяця,[53] чого зроблено не було.

12 січня 2011 року прес-служба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що[54]:

„ Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року залишено без змін. Рішення набуло законної сили. Указ скасовано.[55] “

13 січня 2011 pоку адвокат, який представляє в Україні інтереси Степана Бандери (молодшого) — Роман Орєхов, сказав, що зараз немає юридичних підстав стверджувати, що історичних діячів Степана Бандеру та Романа Шухевича остаточно позбавлено звання Герой України, присвоєного указом президента Ющенка[56]. Адвокат також припустив, що повідомлення президентської адміністрації від 12 січня, яке він назвав «провокацією», мало політичний характер і призначалося зацікавленим колам у Росії, а також російським репортерам[57], які приїхали в Україну висвітлювати перебіг судової справи[58][59].

Ці рішення викликали дискусії у суспільстві, в тому числі щодо юридичних наслідків вказаних судових рішень.

2 серпня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, якими визнано незаконним указ третього президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року про присвоєння Степану Бандері звання Героя України.

Колегія суддів не задовольнила касаційні скарги Ющенка, Юрія Шухевича (сина головнокомандуючого УПА Романа Шухевича), Степана Бандери (онука Бандери), ВО Свобода і низки громадян України на дані рішення[60].

Інші почесні звання[]

У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Степанові Бандері звання почесного громадянина:

  • 16 березня 2010 року він отримав звання «Почесний громадянин міста Хуст» (20 квітня 2011 року Хустський районний суд позбавив Степана Бандеру цього звання[61])
  • 30 квітня — «Почесний громадянин міста Тернопіль», 6 травня — «Почесний громадянин міста Івано-Франківськ»,
  • 7 травня — «Почесний громадянин міста Львів», 12 травня — «Почесний громадянин міста Коломиї»[62],
  • 21 серпня — «Почесний громадянин міста Долина»[63],
  • 17 грудня — «Почесний громадянин міста Луцьк»[64],
  • 29 грудня — «Почесний громадянин міста Червоноград»[65],
  • 13 січня 2011 року — «Почесний громадянин міста Теребовля»[66],
  • 18 січня — «Почесний громадянин міста Трускавець»[67] і «Почесний громадянин Радехова»[68],
  • 20 січня — «Почесний громадянин міста Сокаль»[69] і «Почесний громадянин міста Стебника»[70],
  • 24 січня — «Почесний громадянин міста Жовква»[71],
  • 11 лютого — «Почесний громадянин міста Сколе»[72]
  • 16 лютого — «Почесний громадянин Яворівського району»[73],
  • 24 лютого — «Почесний громадянин Самбора»[74],
  • 25 лютого — «Почесний громадянин Борислава»[75]
  • 9 березня — «Почесний громадянин Бродів»[76],
  • 29 березня 2011 — «Почесний громадянин Стрия»[77],
  • 5 травня— «Почесний громадянин м. Моршина»[78].

Шаблон:Start box Шаблон:Succession box

Шаблон:Succession box Шаблон:End box

Примітки[]

Шаблон:Reflist

Посилання[]

Шаблон:Вікіпосилання

Джерела[]

Галерея скриншотів[]


Відео[]

Фотожаби від ворогів[]

Корисні лінки[]

Виноски[]

  1. ↑ О. Й. Стасюк. БАНДЕРА Степан Андрійович // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.- К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл. — стр. 177
  2. ↑ Berkhoff, K.C. and M. Carynnyk 'The Organization of Ukrainian Nationalists and Its Attitude toward Germans and Jews: Iaroslav Stets’ko’s 1941 Zhyttiepys' in: Harvard Ukrainian Studies, vol. 23 (1999), nr. 3/4, pp. 149—184.
  3. ↑ Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія..Інститут історії НАН України.2004р Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, стр.338 Шаблон:Ref-uk
  4. ↑ Фиров П.Т. История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии. (Лекции). – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2002. – 196 с., стр. 74
  5. ↑ В. Косик. Україна і Німеччина у другій світовій війні. - Переклад з французької Р. Осадчук, Львів 1993. - 657 с., стр. 441
  6. ↑ The Poison Pistol, TIME Magazine, December 01, 1961
  7. ↑ Центр досліджень визвольного руху: «Поїздка до Італії: діти Бандери Андрій і Леся».
  8. ↑ Україна молода: «Якби Бандері дали Героя раніше, Україна мала б газ по 800 доларів»
  9. ↑ Оксана Лисенко : Степан Бандера// Український тиждень № 3 (3) від 16 листопада 2007 [1]
  10. ↑ Автобіографія Степана Бандери
  11. ↑ «Західняки» не мовчали, коли морили голодом їхніх братів на сході...
  12. ↑ Ігор Набитович. Степан Бандера. Життя і діяльність
  13. ↑ Квазіенциклопедія ОУН-УПА
  14. ↑ Іван Федик "Життя, як чин", часопис "Каменяр"
  15. ↑ Григорій Васькович “Життя і діяльність Степана Бандери” (Українська Кореспонденція”, ч. 8 з 1. 10. 1964, Українське В-во в Мюнхені, стор. 3-7)
  16. ↑ Шаблон:Cite news
  17. ↑ Романтик шахів («Львівська газета», 17 серпня 2007)
  18. ↑ Шаблон:Cite news
  19. ↑ Фото могили Степана Бандери, Munchen, Waldfriedhof (Alter Teil)
  20. ↑ Ярославу Мудрому помогли стать «великим украинцем №1» (dusia.telekritika.ua, 16 травня 2008) Шаблон:Ref-ru
  21. ↑ Вахтанг Кіпіані: Ярослав Мудрий переміг у «Великих українцях» завдяки маніпуляціям — «Телекритика», 18 травня 2008
  22. ↑ http://pravda.com.ua/news/2008/5/20/76074.htm
  23. ↑ «Телекритика», 19 травня 2008
  24. ↑ Видавництво «Марка України»: МАРКИ
  25. ↑ Видавництво «Марка України»: МАРКИ
  26. ↑ Шаблон:Cite news
  27. ↑ Б. Мельничук. Бандера Степан Андрійович // Шаблон:ТЕС1
  28. ↑ Указ Президента України від 20.01.2010 року № 46/2010 «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України»
  29. ↑ Вадим Колесниченко: Президентский указ о присвоении Степану Бандере звания «Герой Украины» грубо противоречит международному и отечественному законодательству и ведет к расколу страны, 22.01.2010
  30. ↑ «Бандера еще больше расколет Украину». 22 января 2010, 18:11, агентство Росбалт-Украина
  31. ↑ 31,0 31,1 Майор Вихрь: «Узнав об Указе Ющенко хотел отречься от звания героя Украины. Но потом решил: не буду сдаваться Бандере!»
  32. ↑ У Тимошенко задоволені, що Бандера – Герой України
  33. ↑ Указ Президента України № 703/2001 від 21 серпня 2001 року «Про присвоєння звання Герой України»
  34. ↑ Бандера заслуговує на Парк Слави
  35. ↑ 35,0 35,1 BBC: "Євродепутати проголосували проти Бандери"
  36. ↑ European Parliament resolution on Ukraine (RC-B7-0116/2010)
  37. ↑ Янукович не обіцяв відібрати звання у Бандери
  38. ↑ 38,0 38,1 «Словаччина звинуватила Україну в провокації». Агентство «Росбалт-Україна», 23 січня 2010
  39. ↑ http://www.cdvr.org.ua/content/чеські-політв'язні-схвалюють-присвоєння-бандері-звання-героя
  40. ↑ http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/2042
  41. ↑ «Россия назвала позорным присвоение Бандере Героя Украины», 22.01.2010, 16:56, Ukranews
  42. ↑ „Однозначная реакция. МИД России прокомментировал присвоение Степану Бандере звания Героя Украины“ Коммерсантъ № 14, 20.01.2010
  43. ↑ Шаблон:Cite web
  44. ↑ Шаблон:Cite web
  45. ↑ Шаблон:Cite web
  46. ↑ Шаблон:Cite web
  47. ↑ Перед уходом Ющенко решил раздать награды
  48. ↑ Заява Російської християнської антикомуністичної громадськості на підтримку
  49. ↑ Бандера Герой!
  50. ↑ Текст рішення Донецького окружного адміністративного суду щодо Указу Президента України Віктора Ющенка № 46/2010 від 20 січня 2010 року «Про присвоєння С. Бандері звання Герой України»
  51. ↑ Суд снял с Бандеры звание героя УкраиныШаблон:Ref-ru
  52. ↑ Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького суду щодо Бандери
  53. ↑ Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 р.
  54. ↑ У БАНДЕРИ ОСТАТОЧНО ВІДІБРАЛИ ГЕРОЯ
  55. ↑ Рішенням суду президентський указ «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України» скасовано
  56. ↑ Українська Правда
  57. ↑ Gazeta.ua
  58. ↑ Інтерв'ю українаській службі BBC
  59. ↑ Інтерв'ю Україні молодій
  60. ↑ КореспондентNet:ВАСУ підтвердив незаконність присвоєння Бандері звання Героя України
  61. ↑ За ініціативою "русина" і бездіяльності влади суд таки позбавив Бандеру і Шухевича почесного громадянства закарпатського Хуста (РІШЕННЯ)
  62. ↑ Про присвоєння звання Почесний громадянин міста Коломиї
  63. ↑ Бандера став почесним громадянином міста Долина на Прикарпатті
  64. ↑ Бандера став почесним громадянином Луцька
  65. ↑ Бандера став почесним громадянином Червонограда
  66. ↑ Бандера і Шухевич стали почесними громадянами Теребовлі
  67. ↑ На Львівщині Степан Бандера став почесним громадянином Трускавця
  68. ↑ Бандера став почесним громадянином Трускавця і Радехова
  69. ↑ Бандера – почесний громадянин Сокаля
  70. ↑ Борислав і Стебник: Бандера – Герой України
  71. ↑ На Львівщині Бандеру визнано почесним громадянином Жовкви
  72. ↑ Рішення Сколівської міської ради Про Героя України Степана Бандеру
  73. ↑ Бандера та Шухевич – Почесні громадяни Яворівського району
  74. ↑ Степан Бандера – почесний громадянин Самбора
  75. ↑ Борислав — офіційний сайт міського виконавчого комітету
  76. ↑ Степан Бандера став Почесним громадянином Бродів
  77. ↑ Офіційний сайт Стрийської міської ради
  78. ↑ http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?bandera_stav_pershim_pochesnim_gromadyaninom_morshina&objectId=1128768 Бандера став першим Почесним громадянином Моршина
Community content is available under CC-BY-SA unless otherwise noted.